Пам’ятаємо загиблих, шануємо тих, хто лишився серед живих

Опубліковано .


15 лютого 1989 року радянські війська із розгорнутими прапорами покинули землі Афганістану. Тому сьогодні традиційно, у сквері біля пам’ятника загиблим воїнам-афганцям, відбувся мітинг-реквієм.
Вшанувати пам'ять полеглих воїнів прийшли керівники району та міста, представники трудових колективів і громадськості. А також із болем у душі своїх товаришів тут згадують ті, хто повернувся із гарячих афганських пустель на Батьківщину.

Представники влади поклали квіти до підніжжя пам’ятника та вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання. А до присутніх афганців, звернулися зі совами подяки за неоціненний подвиг, героїзм і мужність, навіть перед лицем смерті.
Настоятелі православного та греко-католицького храмів міста провели Екуменічну панахиду за полеглими в Афганській війні.
Опісля, всі зібралися у великій залі районного будинку культури на концерт присвячений Дню вшанування учасників бойових дій на території інших держав та 24-ої річниці виведення радянських військ з Республіки Афганістан.
Сумно акцентувати, що з кожним роком учасників цього безжального протистояння посеред живих лишається все менше. На сьогоднішній день у Іршавському районі лишилося 232 чоловіків, які брали участь у воєнних діях, із них 36 – інваліди. У Іршаві із 24 серед живих тільки 18. І це лише маленька частинка із тої кількості молодих хлопців, яка насправді була закинута під постріли гармат та автоматів.
А все для них починалося звично: матері відправляли синів на військову службу здоровими. Але в якийсь момент у «радянських верхах» змінилися плани. Наслідком цього стало повернення молодих солдатів додому у цинкових трунах. За що померло тисячі молодих людей? Хто несе відповідальність за обірвані життя? Як пояснити матері, що її кровинка не повернеться до рідного дому? Відповісти на ці питання не під силу, напевно, нікому. Навіть тим, хто побував у центрі бойових дій. Адже всі вони воліють ніколи не згадувати про те жахіття, яке довелося пережити. Зайве нагадування про неоголошену і безглузду війну лиш ятрить рану, яка ніколи не заживе. Бо не один рік в думках зринають надто болючі спогади, а ночами не дають спати страшні сни. І ніколи не зітруться із пам’яті спомини про молодих юнаків, яких зранила куля. Не вдасться викорінити їх останні погляди, останні слова…
Ця довга за часом і жорстока за характером війна залишила надто тяжкі наслідки для України. І сьогодні хочеться побажати усім, щоб ніколи, ні за яких обставин подібне лихо не торкнулося нікого з нас.

Додати коментар

До уваги коментаторів, на сайті забороняються:

  • Заклики до насильницької зміни або повалення конституційного ладу чи до захоплення державної влади;
  • заклики до зміни адміністративних меж чи державних кордонів України, порушення порядку, встановленого конституцією України, законодавством України;
  • Розпалювання расової, міжнаціональної та релігійної ворожнечі, поширення завідомо недостовірної, неповної або упередженої інформації;
  • Прямі або дотичні образи будь-кого, зокрема політиків, чиновників, журналістів, авторів статей та інших учасників ресурсу, в тому числі за національну, етнічну, расову, політичну або релігійну приналежність;
  • Розголошення особистої інформації будь-якої особи без її відома і попереднього дозволу;
  • Вживання нецензурної лексики;
  • Розміщення тексту рекламно-комерційного змісту;

У випадку недотримання вказаних формальних та неформальних правил адміністрація сайту залишає за собою право вилучити повідомлення, яке суперечить правилам.
     

Захисний код
Оновити